Щорічно в останню неділю вересня відзначають Міжнародний день глухих. Тернополянка Світлана Кава — мати повністю глухої Ілони. Вона розповіла нам про всі труднощі, з якими довелося зіткнутися їй та дочці протягом життя.
“Моїй Ілоні уже 25 років. Спочатку, коли вона була маленькою, для мене і чоловіка це був неабиякий шок. Жодної літератури чи інтернету, де можна було б черпати інформацію, не було. У Києві сказали, що якщо ми, батьки, не займатимемося з нею, то дитина однозначно відставатиме у розвитку. А ще — вона буде нікому непотрібна. Як займатися, що робити, так і не сказали…
Попри свою ваду, Ілона розмовляє дзвінко та голосно. Всі люди думають, що вона приїхала із закордону, тому має деякий акцент. Та, щоб досягти цього результату, я посивіла. Сама собі дивуюся, як змогла витягнути з неї усі ці звуки. Мовою жестів вдома ми взагалі не спілкуємося. Коли вона йшла до школи, то уже читала, писала та розмовляла.
Ілона часто ображалася на мене за те, що так багато змушую її працювати над собою. Вона казала: “Ти погана мама, бо не хочеш вчити мову жестів”. Я розуміла, що їй важко, тому щоразу намагалася пояснювати, що потрібно максимально наближатися до здорового суспільства, адже по-іншому просто пропадеш. Вона завжди казала, що в мене нема поваги до глухих (сміється пані Світлана). Тепер Ілона все розуміє та щиро дякує мені.
Закінчила художню школу, згодом захопилася фотомистецтвом… Я намагалася, щоб вона була максимально зайнята і не мала коли жалітися на життя.
Після закінчення школи ми вирішили, що Ілона зможе мати вищу освіту, а не лише опанувати робітничу професію. Обходили всі заклади, але нікуди нас не брали. Дивом вдалося потрапити до Університету “Україна” на факультет дизайну. Їй було спочатку дуже важко. Згодом вона вже самостійно виконувала всі практичні завдання, креслення та й отримала диплом.
Недовго Ілона працювала в компанії “Борднетце- Україна”. Однак там було нелегко, адже робота у три зміни. Якось через Інтернет дівчина познайомилася з такими ж, як і вона, і цьогоріч вона сама їздила в гості до Італії та Греції. Зараз Ілона очікує на роботу у новому “Макдональдсі”. Минулого тижня пройшла співбесіду, обіцяли її взяти. Однак бачу, що вона налаштована все-таки їхати за кордон, адже відчула, що ставлення до людей з будь-якими вадами там набагато краще, ніж в Україні”.
Директор Тернопільської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів Тернопільської області, у якій навчалася Ілона Кава, Іван Смачило розповів, що зараз у школі здобуває середню освіту 141 дитина. “Цьогоріч у рейтингу ЗНО серед 47 тернопільських шкіл наша посіла 21 місце. Думаю, це хороший результат попри труднощі, які доводиться долати нашим вихованцям. Складають ЗНО лише ті діти, які хочуть вступати до вишів.
Минулого року наші учні брали участь у конкурсі “Ерудит”, який організовують для всіх осіб з вадами слуху. Наш вихованець посів третє місце. Раніше тих, хто займав призове місце у цьому конкурсі, зараховували автоматично до вишу, який вони оберуть, але цьогоріч цей привілей скасовано”, — розповів Іван Михайлович.
Вища освіта для людей з вадами слуху — це реально
Щодо подальшої реалізації випускників, то директор зазначив, що у 2018 -му із дванадцяти випускників троє вступили до Польщі (м. Люблін) у Спеціальний навчально-виховний центр для нечуючих, слабочуючих дітей та молоді ім. Івана Павла ІІ, двоє до Тернопільського ВПУ сфери послуг та туризму (кравець, закрійник), інші до Тернопільського медичного коледжу (сестринська справа), ТНПУ ім. В. Гнатюка факультет мистецтв (кафедра дизайну) і факультет фізичного виховання (педагогіка), Підгаєцький агротехнічний коледж (кухар) тощо.
Реформи та інклюзія: за і проти
Директор розповів про зміни, які їх очікують згодом. “У законі 2017 року чітко сказано, що незабаром ми називатимемося так: “Спеціальна школа, заклад загальної середньої освіти для дітей, які потребують корекції підвищеного та розумового розвитку”. То ж формулювання “школа-інтернат” заберуть і буде просто спеціальна школа”, — поділився інформацією директор.
На його думку, інклюзія принесе багато змін і проблем. Це ніби віз попереду кобили. Спеціалістів немає, і суспільство не готове сприймати зміни. Заступник директора з виховної роботи Ольга Маніло також переконана, що потрібно було спочатку підготувати спеціалістів, а вже потім впроваджувати інклюзію. “Так, у школи дають асистента-вчителя, а хіба він спеціаліст у всьому? До прикладу, йому дадуть глуху дитину, що ж він буде з нею робити? Для того, щоб вивчити мову жестів, треба спеціальне навчання. А якщо в класі буду діти з різними вадами, тоді що – набирати декілька асистентів”, — обурено ставить риторичні запитання Ольга Василівна.
Директор з радістю розповідав не тільки про особливості роботи з такими дітьми, їхні проблеми, але й не оминув досягнення: “Наші учні беруть участь у дефлімпійських іграх (від deaf — глухий) — санкціоновані Міжнародним олімпійський комітетом спортивні змагання найвищого рівня для людей, що не чують. Ми фактично є базою інвалідного спорту (лижні гонки, футбол волейбол, теніс)”, — розповів Іван Миколайович.
Наталя Драган-Іванець
